Моя вірна мово (Чеслав Мілош) / Moja wierna mowo (Czesław Miłosz)

Моя вірна мово,

служив я тобі.

Щоночі ставив перед тобою миски з фарбами,

щоби мала і березу, і стрибунців, і снігурів

захованих у моїй пам’яті.

Так тривало багато часу.

Була моєю вітчизною - бо не вистачало іншої.

Я думав - будеш посередницею

помежи мною і хорошими людьми,

хоч і було б їх двісті,  десять

чи зовсім ще не народилось.

Зараз зізнаюся у сумніві.

Бувають миті, коли здається, що змарнував життя.

Бо стала ти мовою падлюк,

мовою нерозумних і ненависників

себе може більш ніж інших націй,

мовою інформаторів,

мовою помішаних,

хворих на власну невинність.

Але ким я є без тебе.

Хіба що школярем в віддаленому краї,

і success без страху і принижень.

Ну так. Ким є я такий без тебе.

Філософом, як кожен є.

Я розумію, то мабуть моє виховання:

віднята слава індивідуальності,

Грішнику з мораліте

червоний диван підстилає Велика Хвала,

а в цей самий час магічний ліхтар

кидає на полотно образи людських і Божих страждань.

Моя вірна мово,

можливо, однак, мушу тебе рятувати.

я буду надалі ставити миски з фарбами,

ясними й чистими, якщо це можливо,

бо у нещасті потрібні лад і краса.

Беркелі, 1968

© Є.Очеретяний, переклади