Чеслав Мілош. ПІСНЯ ПРО ПОРЦЕЛЯНУ / Czesław Miłosz. PIOSENKA O PORCELANIE

ПІСНЯ ПРО ПОРЦЕЛЯНУ

Мої рожеві блюдця,
Квітчасті філіжанки,
Лежали на березі річки,
Де їхали танки.
Вітерець над вами літає,
Пух із перини губить,
На чорний слід опадає
Зламаної яблуні.
Земля, там де спориш, заллята
Бризками ніжної піни.
Нічого мені так не шкода,
Як порцеляни.

І тільки світанок настане
За плоским горизонтом,
Чути, як земля стогне,
І маленьких блюдець тріски.
Дорогоцінні сни майстрів,
І лебедів замерзлих піря
Пливуть по підземних ріках
жоден про них не згадає.
Думка враз зникне.
За нею настане рано
Нічого мені так не шкода,
Як порцеляни.

І все аж до краю сонця
Шкаралупками вкрито.
І їх хрустку сутність
Своїм черевиком розчавить.
Дрібнички що іскрились,
І тішились барвами,
Покрилися всі плямами
І застиглими фарбами,
Лежать на свіжих курганах
блюдця, глечики, чашки.
Нічого мені так не шкода,
Як порцеляни.

© Є.Очеретяний, переклади