Ірина Вікирчак, Жовтий день

Жовтий день

Хтось палить торішнє листя.

Затопило околиці димом.

Загубилися ми в передмісті

Сховавши у пазуху диво.

Я читала уголос Шекспіра,

Ти не плакав на мову сонетів.

Цілував у волосся і шкіру,

Піддаваючись волі тенетів.

Я замовкла і ми зупинились, -

Не поезія була наркотик –

Весна. Несподівана й тепла.

І жовта. І губ твоїх дотик.

Der gelbe Tag

Jemand verbrennt den alten Laub

Stadtrand im Rauch versunken

Wir verliefen uns in der Vorstadt

An der Brust den Wunder Versteckend

Ich las den Shakespeare vor, laut

Du konntest von Sonetten nicht weinen

Küsstest die Haare und Haut

 Dem Garns Willen ergebend

Ich war still und wir anhielten

Poesie war gar keine Drogen

Unerwarteter, warmer Frühling.

auch ein gelber. Und Lippenberührung.  

Żółty Dzen

Ktoś pali stare liście

Zatopiło okolicę dymem

Zagubyliśmy sie w przedmieśce

                                                           Napełnili pazuche cudem

Czytałam Shakespeara w polglosie

Nie plakaleś na mowę soneta

Calowaleś włosy i cerą

Ulegając woli sieći 

my sie zatrzymali i ja zamilkłam

Poezja ne była jak narkotyk 

Wiosna. Niespodziewana i ciepla

I żolta. I warg twoich dotyk.