четвер, 24 березня 2011 р.

Ірина Вікирчак, Жовтий день

Жовтий день

Хтось палить торішнє листя.
Затопило околиці димом.
Загубилися ми в передмісті
Сховавши у пазуху диво.

Я читала уголос Шекспіра,
Ти не плакав на мову сонетів.
Цілував у волосся і шкіру,
Піддаваючись волі тенетів.

Я замовкла і ми зупинились, -
Не поезія була наркотик –
Весна. Несподівана й тепла.
І жовта. І губ твоїх дотик.

Der gelbe Tag
Jemand verbrennt den alten Laub
Stadtrand im Rauch versunken
Wir verliefen uns in der Vorstadt
An der Brust den Wunder Versteckend

Ich las den Shakespeare vor, laut
Du konntest von Sonetten nicht weinen
Küsstest die Haare und Haut
 Dem Garns Willen ergebend

Ich war still und wir anhielten
Poesie war gar keine Drogen
Unerwarteter, warmer Frühling.
auch ein gelber. Und Lippenberührung.  


Żółty Dzen
Ktoś pali stare liście
Zatopiło okolicę dymem
Zagubyliśmy sie w przedmieśce
                                                           Napełnili pazuche cudem

Czytałam Shakespeara w polglosie
Nie plakaleś na mowę soneta
Calowaleś włosy i cerą
Ulegając woli sieći 

my sie zatrzymali i ja zamilkłam
Poezja ne była jak narkotyk 
Wiosna. Niespodziewana i ciepla
I żolta. I warg twoich dotyk. 

Немає коментарів:

Дописати коментар