четвер, 17 лютого 2011 р.

Чеслав Мілош. Пристойніш було би не жити.

Пристойніш було би не жити, бо ж жити непристойно
розкаже той, хто верне через багато років
до молодості свого міста. Нема  нікого
з тих, хто ще ходив отими вулицями
і нічогісінько окрім його очей вони не мали
і спотикаючися йшов - дивився замість них
на світло, що любили і на бузок, що знову зацвітав
і досконалішими були його ноги
ніж ноги, що не ходять. Вдихав легенями повітря
як у живих, зазвичай, серце билось
дивуючись, що б'ється і в тілі враз пробігла
їх кров, її - артерії його живили киснем
відчув в собі їх все нутро
минулі чоловічність та жіночність у ньому зустрічались
і кожен сором і смуток і любов
і якщо нам доступне розуміння
я думав, що в певну спрівчутливу мить
мене коли від них щось відділяло - гину.
З бузку квіток дощ на обличчя накрапає
його, її і одночасно моє.

© Є.Очеретяний, переклади


Немає коментарів:

Дописати коментар