Моя вірна мово (Чеслав Мілош) / Moja wierna mowo (Czesław Miłosz)

Моя вірна мово,

служив я тобі.

Щоночі ставив перед тобою миски з фарбами,

щоби мала і березу, і стрибунців, і снігурів

захованих у моїй пам’яті.

Так тривало багато часу.

Була моєю вітчизною - бо не вистачало іншої.

Я думав - будеш посередницею

помежи мною і хорошими людьми,

хоч і було б їх двісті,  десять

чи зовсім ще не народилось.

Зараз зізнаюся у сумніві.

Бувають миті, коли здається, що змарнував життя.

Бо стала ти мовою падлюк,

мовою нерозумних і ненависників

себе може більш ніж інших націй,

мовою інформаторів,

мовою помішаних,

хворих на власну невинність.

Але ким я є без тебе.

Хіба що школярем в віддаленому краї,

і success без страху і принижень.

Ну так. Ким є я такий без тебе.

Філософом, як кожен є.

Я розумію, то мабуть моє виховання:

віднята слава індивідуальності,

Грішнику з мораліте

червоний диван підстилає Велика Хвала,

а в цей самий час магічний ліхтар

кидає на полотно образи людських і Божих страждань.

Моя вірна мово,

можливо, однак, мушу тебе рятувати.

я буду надалі ставити миски з фарбами,

ясними й чистими, якщо це можливо,

бо у нещасті потрібні лад і краса.

Беркелі, 1968

© Є.Очеретяний, переклади

Чеслав Мілош Скриня/ Czesław Miłosz Skrzynka

Таємниця кожного життя
лежить до судного дня
у чорній скрині, на замок закритій,
дубовим коренем обвитій
у лісі, наповненому криками нестворених тварин
і тріскотом розрядів електричних.

© Є.Очеретяний, переклади

Чеслав Мілош Занепад / Czesław Miłosz Upadek

Смерть людська подібна до занепаду держави,

Що мала армію, вождів, пророків,

Порти багаті, кораблі у кожнім морі.

Та зараз вже не може помагати, чи з іншими союзи укладати -

Міста її порожні – розпорошився натовп.

Земля котра давала урожай – осокою укрита

І мова її втрачена й покликання забуте

А діалект сільський далеко десь – у недоступних горах.

© Є.Очеретяний, переклади

Чеслав Мілош. ПІСНЯ ПРО ПОРЦЕЛЯНУ / Czesław Miłosz. PIOSENKA O PORCELANIE

ПІСНЯ ПРО ПОРЦЕЛЯНУ

Мої рожеві блюдця,
Квітчасті філіжанки,
Лежали на березі річки,
Де їхали танки.
Вітерець над вами літає,
Пух із перини губить,
На чорний слід опадає
Зламаної яблуні.
Земля, там де спориш, заллята
Бризками ніжної піни.
Нічого мені так не шкода,
Як порцеляни.

І тільки світанок настане
За плоским горизонтом,
Чути, як земля стогне,
І маленьких блюдець тріски.
Дорогоцінні сни майстрів,
І лебедів замерзлих піря
Пливуть по підземних ріках
жоден про них не згадає.
Думка враз зникне.
За нею настане рано
Нічого мені так не шкода,
Як порцеляни.

І все аж до краю сонця
Шкаралупками вкрито.
І їх хрустку сутність
Своїм черевиком розчавить.
Дрібнички що іскрились,
І тішились барвами,
Покрилися всі плямами
І застиглими фарбами,
Лежать на свіжих курганах
блюдця, глечики, чашки.
Нічого мені так не шкода,
Як порцеляни.

© Є.Очеретяний, переклади